Род роду будет восхвалять дела Твои и возвещать о могуществе Твоем.
(Пс.144:4)
Велик Господь и бесконечен,
И не постичь Его умом,
Он был, Он есть, Он вечен,
Всему начало только в Нём.
И передаст в веках род роду
О деле рук Господних весть.
Воспряньте к Богу все народы,
Воздав Ему хвалу и честь.
Я буду всем о Божьей славе
И благодати возвещать,
О святости Его державы
С благоговеньем воспевать.
В Нём верность, милость и терпенье,
Он благ ко всем во всех делах,
В любви Своей даёт спасенье,
Животный изгоняя страх.
Поверженных Господь восставит,
Кто падает, поддержит Он,
Ни с чем просящих не оставит
И не изгонит нищих вон.
Ко всем, кто призывает, близок,
И горестных Он слышит зов,
Спасает тех, кто духом низок,
И принять ищущих готов.
***
Приди к Творцу под кров Завета,
Христос ведь умер за тебя.
Осветит Он лучами света
И примет, как дитя, любя. Ноябрь 23/2010
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 5924 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, Ионий.Понравилось.Благословений вам и семье. Комментарий автора: Рад, что понравилось. Благодарю за благословения.
Да благословит и тебя Господь!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
